Авторские права защищены. При использовании материала ссылка на автора обязательна!

 


Оксана Радько

«Володарка хмар»
Фантастична п*єса для дітей молодшого та середнього
шкільного віку

Складається з 5 яв. В п*єсі йде мова про Марка, який після сварки з бабусею йде в гори. Там його забирає в свої володіння Клава – Володарка хмар. Марко допомагає Клаві подолати Замісника та знищити Чорнобога, чим рятує мешканців Закарпаття від життя без сонця в повному мороку. 

Події відбуваються на сільському подвір*ї на тлі гір; в сосновому лісі біля підгір*я; в чарівному Хмаринковому – місці життя та роботи Клави, де багато-багато різноманітних хмаринок; в темній печері, де Замісник викликав дух Чорнобога; та в лісі, схожому на джунглі, який знаходиться поблизу печери.

Дійові особи:

Марко – 14 років. Міський хлопчик, який приїхав на літні канікули до бабусі в закарпатське село. Тяжко переживає смерть матері, не може знайти спільну мову з батьком, бо той хоче знову одружитися.

Клава – 13 років. Володарка хмар. Її життя під загрозою, бо Замісник хоче знищити її, та сам стати Володарем хмар.

Замісник – заміщає Володарок хмар вночі, поки ті відпочивають. Не має стільки ж влади над хмаринками, як і Володарки. Лише виконує доручення. Заздрить їм, та хоче опинитися на їхньому місці. Викликає Чорнобога, щоб з його вказівками досягти своєї лихої мети.

Чорнобог – лихий дух, фактично диявол з пекла. Сам не з*являється, лише його тінь, викликана Замісником. Прагне помістити в морок все Закарпаття і почати поширювати темінь по всьому світу.

Бабуся Марка – з боку батька, 74 роки. Любить свого сина Володимира та онука Марка. Сердиться на Марка, що той почав себе погано поводити. Сприймає це як дитячі пустощі, а не як вияв душевного смутку.

Володимир – батько Марка, 44 роки.

Катерина – жінка, з якою тато Марка планує одружитися. Гарна господиня, хоче знайти спільну мову з Марком, але їй це не вдається.

Сусідка – літня жінка 70 років, живе по сусідству з бабусею Марка, любить теревеняти та перемивати всім кістки.

Собачка - її для забави змайструвала собі Клава з хмаринкового матеріалу, щоб було з ким гратися та з ким дружити. На неї полював Ведмідь Замісника, хотів роздерти.

Ведмідь
Вовк
- охорона печери Замісника. Він створив їх з хмаринкового матеріалу.
Зла собака

Хмаринки – оточують все в Хмаринковому, хаотично рухаються, підпорядковані Клаві.

 


ЯВА 1

Подвір*я хати, що перебуває в горах. Навколо декорації – гори,ліс, високі дерева. Літо.

Бабуся з сусідкою розмовляють на подвір*ї.

Сусідка. Климетівно, ізясь Марцьо на канікули приїхав?
Бабуся. Хоой, біда… Айно, приїхав – з Володьою не вживається м - не поважає м батька. За цей год уж дві школи змінив – управи нема! Легіня побив, окно розбив. З верстниками здружитися не може. Володьо його карає – а він сильніше, учити наказує – Марцьо з дому геть.
Сусідка. Хой, наші часи батьківське слово бичелювали, як закон було. Скаже бува що, стукне кулаком– охх, не те, що зара.
Бабуся. Після Марійчиної смерті геть ушалів, силгамошним став. Всьо простить не може, що Володьо нову ґаздиню найшов. За матір йому мала стати, а він противиться… То ясно…
Сусідка. Оженився вже Володьо на ній?
Бубуся. Ні. Вадь осенню, а вадь в началі зими. Але Вольодьо вже разом з ней живе.

Заходить Марко, на вигляд 14 років. Бабуся і сусідка не бачать його.

Сусідка. А що ж, файна нова ґаздиня Володьона?
Бабуся. Та файна ж, ладна, і ґаздує вправно. Все пробує до Марця підійти, то так, то так…
Марко (уриває). А то отак! А що, бабусю, може ти мою маму не любила, та і рада, що її не стало? Краще б всіх людей, які так швидко рідних забувають, машини збивали, а не її!

Марко розвертається та стрімко йде в напрямку лісу та гір. Сусідка хреститься.

Сусідка. Бога му! Ти ся бабі смерти бажаеш?
Бабуся. Марцьо, та я ж не про то! Іди до ня! Маркіяне, куди ти?

ЯВА 2

Декорації підніжжя гори. Де-не-де ростуть дерева.
Марко швидко й рвучко йде вперед, перечіпається, його стан близький до істерики, він ледь не плаче. Хлопець б*є ногою пеньок від дерева, сильно і декілька разів, вкладає в цей рух всю свою агресію і безпомічність. Зрештою, знесилений падає на землю і дивиться вгору.
Повільно з неба починають опускатися хмарки, заповнюють весь простір. Вони низько. Якщо Марко підніме вгору руку, він зможе торкнутися до однієї з хмаринок. Вони незвичних кольорів, від стандартних білих, сірих та червоно-фіолетових до ніжно-блакитних, рожевих, салатових, бежевих та золотавих. Своїми обрисами деякі з хмаринок відтворювали фігуру собаки, сільського будинку, замку, свинки, квіточки; деякі хмарини були звичайно овальної форми.

Марко. Хм, аномалія якась…

Марко дістає з-за пазухи сопілку й починає награвати тужливу мелодію. Хмарки починають рухатися в такт їй. Марк змінює ритм – хмаринки підлаштовуються і знову рухаються під музику.

Марко. Я, напевне, вже задрімав.

Марко донюхується.

Марко.
Так пахне м*ятою, чи то свіжовипраною білизною.

Марко встає на ноги і намагається пройти повз хмарки, продирається крізь них руками, зачіпається головою. Потирає голову.

Марко. А в підручниках з географії пишуть, що газоподібні.

Велика хмаринка сильно штовхнула Марка ззаду і він впав на руки вперед себе, інші хмари дещо розступилися і піднялися вгору. Він побачив поблизу себе дівчинку (Клаву, на вигляд років 13), яка безтурботно лежала на хмаринці, що висіла в повітрі. Клава, здається, не помітила Марка, та жонглювала м*ячиками, за кольором та матеріалом такими ж, як і хмаринки.
Раптом повз Марка пробігла маленька собачка, а за нею величезний ведмідь. Звір виник наче нізвідки – вибіг з-за хмар і наближався до собачки. Він злісно прогарчав, відкривши пащу з гострими іклами. Звір наступав на нещасну тваринку, та в свою чергу жалібно дивилася перед себе – там була лише стіна з хмар, що притискалися одна до одної, та тихенько скавчала. Клава наче і не чула цього, а далі продовжувала жонглювати м*ячиками. Марко спробував ступити вперед, щоб якось зарадити тваринці, але ноги його вгрузли в поверхню по самі кісточки і просуватися вперед було практично неможливо.

Марко.
Я не можу рухатися, ноги загрузли! Агов ти (звернувся до дівчини), бачиш, тварина в біді? Зроби щось, він її роздере зараз!

Клава перевела погляд на Марка, відклала свої м*ячики, клацнула пальцями і завіса з хмар стрімко розступилась, сховала собачку за собою і закрилась. Ведмідь встиг лише підбігти до неї і рвучко вдарити лапою по завісі. Звір розвернувся, повільно почав підходити до Клави і прогарчав їй в обличчя.
Клава зіскочила з хмари на поверхню рвучким та одночасно граціозним ривком, стала навпроти ведмедя і з викликом подивилася йому в очі. Потім прогарчала на нього у відповідь, намагаючись вдавати крик звіра. Марк розсміявся, не очікуючи такого. Дівчина кинула на юнака дещо зневажливий погляд і знову обернулася до звіра.

Клава. Я не боюся тебе, чуєш! І хазяїна твого не боюся, можеш так йому і передати! Йди геть, твій час ще не наступив. Бачиш, ночі ще немає.

Вона зачерпнула обома руками частину хмари, на якій спочивала, і з усієї сили дмухнула зі своїх долонь прямо в морду ведмедя: хмарка розлетілася на дрібні шматки, що обсипали ведмедя. Звір незадоволено гаркнув, обтрусився весь, повільно розвернувся і нехотя пішов в напрямку до Марка, зміряв хлопця поглядом,що той аж завмер, і рушив, звідки прийшов. Звіра перестало бути видно за хмарками,за які він звернув, а Марко досі дивився йому навздогін.
Хмарка, на якій лежала дівчина опустилася трішки вниз, дівчина залізла на неї та знову зручно вмостилася. Марко перевів свою увагу з ведмедя на дівчину і попрямував до неї. Ноги його перестали вгрузати в поверхню.

Марко. О, я знову можу йти, ноги не вгрузають! (До Клави). Хто ти?

Клава, здається, не почула його. Марко поводив долонею перед очима дівчини.

Марко. Чуєш мене? Нехай це сон, але я хочу знати, де я і хто ти.

Дівчина ще певний час дивилася на Марка і тримала паузу.

Клава. Привіт, я Клава.

Сказавши це, дівчина протягла руку, Марко машинально стиснув їй долоню.

Клава. Такий противний цей ведмідь, такий самий, як і його хазяїн. Діймають мене, порушують правила. Сказано ж, їх час вночі. Не втомився з дороги? (Звернулась вона вже конкретно до Марка).
Марко. Ввісні люди не відчувають втоми. І ти не відповіла, де це ми зараз.
Клава. А чому ти так впевнений, що це сон?

Клава підняла вгору праву руку, клацнула пальцями, і хмарки, що лежали собі спокійно на підлозі підпливли до Марка і почали обертатися навкруг нього досить швидко, утворюючи вихор. Одна з хмарин піднялася прямо над хлопцем і почала поливати його рясним дощем.

Клава. Тебе намочило! Не дуже приємне відчуття, вибач! Але інакше ніяк.

Клава підійшла зовсім близько до Марка, дощ припинився і вона боляче вщипнула його за плече. Марко здригнувся.

Марко. Ой!
Клава. Скажи, а ввісні ти міг би відчути біль та не прокинутися від цього?

Марко осмикнув плече і з жахом подивився на Клаву, потім на свій мокрий одяг. Він почав перевіряти його руками на дотик, потім помацав своє волосся, воно було також мокрим, і потер плече. Якусь мить стояв хлопець в оціпенінні, потім вщипнув себе за руку раз, а потім ще раз.

Марко. Ай! Що це взагалі таке, де я?
Клава. Я так і знала, що ти здивуєшся. Хто б на твоєму місці не здивувався?
Марко. В які дивні ігри ти зі мною граєш? Це якесь реаліті-шоу? Та-а-ак, на спецефектах справді не економили (пауза). Я повертаюся назад.

Марко повернувся спиною до Клави.

Клава. Стій, зачекай! Я все поясню, але не так зразу. І ти не ввічливий, може для початку познайомимось?

Марко глянув через плече.

Марко. Ми вже знайомі: ти – Клава, а я – йду додому. Бувай! Мені ваші оці нові знайомства отут. (Показав долонею на рівень горла).

Раптово велика хмаринка підпливла до Марка ззаду, штовхнула його під коліна і він впав на неї. Вона піднялась вгору разом з ним і скинула хлопця звідти. В останній момент на землі інша хмаринка підлетіла під місце, на яке мав впасти Марко, і він впав на неї, зовсім не травмувавшись.

Марко. Що це було? Як ти це зробила?
Клава. Я ж намагаюся тобі розповісти: я - володарка хмар і це – вона показала рукою навкруги - моє королівство, фактично – мої піддані. Я можу робити з ними все,що захочу.
Але в мене немає часу на розмови, ти маєш допомогти мені.
Марко. Про що ти говориш? Як ти це зробила, що я був вгорі… і летів вниз..і… не розбився?
Клава. Марку, ну немає часу пояснювати, я ж сказала!
Марко. Звідки ти знаєш, як мене звати?
Клава. О, я багато всього про тебе знаю. І що дім твій тут, поруч з Чорною горою; і що тільки влітку ти гостюєш тут у своєї бабусі; і що часто ти з бабунею грубий, а дарма, любить вона тебе.
Марко. Не лізь, не твоя це справа! І звідки ти можеш все це знати? Якось дуже нереально.
Клава. Твої відчуття реальні, і те, що ти бачиш тут – також. Не все так однозначно,як ти звик думати. Сектор моєї роботи називається Хмаринкове, охоплює всі Карпати і частину західної України. Багато таких секторів по всьому світові і багато Володарок хмар.
Марко. Допустимо… Але звідки ти знаєш про мене?
Клава. Завіса з хмарин,за якою сховалась собачка, служить інколи магічним дзеркалом. Я кажу, що хочу побачити, і вона показує мені. Так я знайомлюся зі світом людей, точніше дізнаюся про нього більше. Але не все. Саме тому я і погукала тебе до себе.
Марко. Це ти називаєш погукала?
Клава. Я довго за тобою спостерігала, бачила, як ти на горищі шукав книги з Закарпатськими легендами, знаю, що насправді ти віриш в духів, і в Чорнобога . І що ти не ризикнеш йти на Чорну гору в день Сонцестояння чи на Купалову ніч.
Марко. Купалова ніч… Це ж завтра! Зачекай, допустимо, що це не сон. То яка допомога тобі потрібна?
Клава. Я є володаркою хмар лише вдень, вночі, коли я відпочиваю, замість мене чергує Замісник. Він не може керувати хмарками, не має влади, яку маю я, лише виконує доручення. Здається, йому набридло. Скоро Купальська ніч, він хоче зачаклувати мене, щоб я перетворилась на веселку, а самому стати Володарем Хмар в цьому районі. А сонця він не терпить, тому над домом твоєї бабусі завжди буде похмуро, завжди дощ. А може й повний морок. Але це ще дрібниці… Мені задється, в його планах перенищити якнайбільше володарок хмар. Адже на 10 районів володарок багато, а Замісник – один. Зникло вже вісім моїх сусідок. Ну як зникли? - перетворились на райдугу. І він створює собі послужників з хмаринкового матеріалу, як от цей ведмідь. Я колись зробила собі для розваги собачку, а він її тероризує.
Марко. Оцю собачку, що пробігала?
Клава. Так, нудно було – зробила собі друга. Пару днів назад я випадково підгледіла, як Замісник збирає трави і співає пісню для виклику Чорнобога! Розумієш, не просто збирає трави, а особливим способом .
Марко. Я читав про це! А ще йому потрібна кров жаби та крильця метелика.
Клава. Бідна жаба! А що, якщо він таки викликав його і тепер хоче перебрати на себе владу і помістити Хмаринкове в морок та сірість? А якщо не тільки Хмаринкове?
Марко. Якщо навіть так,то чим я можу тобі допомогти?
Клава. Якже, я маю точно знати, що у Замісника на думці. Лише ти і можеш мені допомогти, тому я тебе і погукала. Ти граєш на сопілці і дуже вправно, а музикою можна загіпнотизувати, особливо тварину. Ти потрібен мені, щоб відволікти охорону Замісника, пробратися в його сховище та дізнатися точно про його плани. То як, згода?
Марко. А яку охорону?
Клава. Кровожерливих звірів, що він постворював собі на втіху. Тепер охороняють вхід до його печери. Ти допоможеш?

Марко. Гаразд.

Марко та Клава йдуть зі сцени.

ЯВА 3

Вечоріє. Марко й Клава йдуть в лісових хащах. Навкруги зарослі, чорні гілки, мало світла. Підходять до входу в печеру Замісника. Вхід до неї охороняють ведмідь, вовк, велика та зла собака. Марко грає на сопілці, звірі засинають. Вони з Клавою заходять до печери. Марко перестає грати – звірі оживляються, але вони не помітили, що в печеру вже пробрались.

Марко. Поглянь, це ж ритуальне коло, щоб викликати Чорнобога!
Клава. А що я тобі казала. Давай сховаємось тут і підслухаємо, що Замісник збирається робити. Бо мені лячно самій.
Марко. Добре. Отут нас не помітять.

Клава та Марко ховаються за камінь.Через певний час в печеру заходить Замісник.
Він запалює свічку, в*яже пучки з трав, розкладає їх по колу. По черзі свічкою запалює кожен пучок, а свічку ставить в центр кола. Виходить за коло та танцює ритуальний танець (махає головою та руками, рухається по колу взад-вперед, рвучко падає на коліна та підіймається). Свічка гасне, на мить стає темно, потім печеру осяює яскравим жовто-гарячим світлом, хоча свічка не горить. Посередині печери виникає тінь Чорнобога. Замісник схиляється вклонившись.

Замісник. Вітаю, Ваша Похмуросте! Вже завтра… все здійсниться.
Чорнобог. Сподівайся на це, інакше я тебе на рибний дощ перетворю. Що з володаркою хмар з Волині?
Замісник. Ваша похмуросте, на Волині стало б на одну райдугу більше, якби там вийшло сонце в найближчу… вічність. Але цього не передбачається.

Замісник і Чорнобог зловісно сміються.

Замісник. А з Володаркою в Карпатах я сьогодні розберусь. Щоб в купальську ніч я зміг вступити в силу і самому стати Володарем хмар в усіх десяти районах, де був лише мізерним замісником... І щоб вершити вашу волю звісно, Ваша Похмуросте.
Чорнобог. А з тутешньою володаркою ти і зараз розібратися можеш, не відкладай.
Замісник. Про що ви, Ваша Темносте?
Чорнобог. Подивись за камінь, дурню!
Марко. От негідник.

Марко вибігає з укриття і стрімко хапає свічку в руки, Замісник не встигає нічого зробити. Марко починає гнути свічку. Світло в печері починає блимати і стає менш яскравим.

Марко. Зараз я переламаю її, і ти відправишся, звідки прийшов, псевдо-божок! Сто років ніхто не зможе викликати тебе, щоб ти нав*язував їм свої брудні справи.
Чорнобог. Зачекай, зачекай, хлопче. Бачу я, що багато мороку всередині тебе. Гнітить тебе втрата близької людини.

Марко на секунду вагається і перестає намагатися переламати свічку.

Чорнобог. Я не тільки владика мороку, а ще й повелитель царства духів. Ходімо зі мною, я приведу тебе в свої володіння і там ти зустрінеш дух своєї матусі і будеш поруч з нею… Нуж-бо, не вагайся, постав свічку на місце.
Клава. Марку, не слухай його, він обманює, тільки обіцяє! В його царстві душі вбивць, ґвалтівників, лицемірів та політиків. Ти не зустрінеш свою маму там.

Марко згинає свічку сильніше.

Чорнобог. Хлопчику, подумай, кому краще знати, які духи в моєму царстві: мені, Володарю, чи цій без 5 хвилин веселці.
Марко. Душа моєї матері надто світла, щоб бути в твоїх володіннях; та вона надто світла, щоб ти про неї говорив!

Марко переломлює свічку.

Чорнобог. Ти пожалкуєш!

Печера на мить осяюється дуже яскравим світлом, яке потім зникає. І залишається лише природне освітлення, яке було до появи Чорнобога. Замісник хапається за голову.

Замісник. Дурню, що ти накоїв!
Клава (до Замісника). А вас будуть судити на верховному з*їзді, позбавлять посади, і в кращому випадку відправлять розставляти хмари у порядку зростання!
Замісник. То затримай мене і достав на з*їзд.

Марко дістає свою сопілочку та починає грати, Замісник стоячи засинає.

Марко (до Клави). Нужбо, зв*язуй!

Поки Марко це казав, Замісник дещо вийшов з трансу.

Замісник.
Прокля…

Марко знову грає, а замісник засинає. Клава свиснула, в печеру залетіла маленька хмаринка. Клава зробила з неї волокна, зв*язала Заміснику руки та ноги і прив*язала до каменя. Розділила залишок хмаринки на дві частини.

Клава (до першої хмаринки). Стережи його (показала рукою на Замісника). (До другої хмаринки). Лети і повідом верховний з*їзд, що в нас є зрадник, винний у зникненні 9 володарок хмар.

Хмаринка вилітає з печери і підіймається вгору.

Клава (до Замісника). Щасливо залишатися!

Марк продовжує грати, вони з Клавою виходять з печери. Охорона з звірів не чіпає їх, бо спить, загіпнотизована грою Марка.

ЯВА 4

Клава. В тебе точно талант до гри!

Хлопець та дівчина відходять від печери в хащі, що вже не такі темні (а як світанок в джунглях). Печера тепер темна, а Марко та Клава виділені світловим проектором.

Клава обіймає Марка.

Клава. Не знаю, як і дякувати тобі! А як ти дізнався про свічку?
Марко. В книзі з горища прочитав. Клаво, а якщо він правду казав, якщо я міг побачитися з мамою і назавжди втратив цей шанс?
Клава. По-перше, щоб з нею побачитися, тобі б самому треба було стати духом, тобто померти... Ти б цього хотів? А по-друге, в його похмурому царстві лише душі злих людей, наскільки я знаю, твоя мама не така.
Марко. Ти що! Як ти могла подумати…
Клава. Марку, якщо хочеш втекти від буденності і рідних, що тебе гнітять, залишайся в Хмаринковому. Я порекомендую тебе на посаду нового Замісника.
Марко. Мене?
Клава. Такі випадки вже бували, коли люди тікали від болю і залишались тут. Подумай, Марку - життя у чарівному світі без турбот?

Марко задумується.

Марко
. Ні, дякую тобі. Мені потрібно вже додому, та і бабуся хвилюється мабуть. Радий був познайомитися.
Клава. Зачекай, не йди просто так! Треба, щоб в тебе щось на згадку про мене залишилось.

Клава клацає пальцями, хмаринка зверху опускається до неї. Клава відриває шматок матеріалу хмаринки, нашвидкоруч робить з нього фігурку собачки та віддає Марку.

Клава. Тимай, та не забувай мене. До речі, можеш приходити якось до мене.
Марко. А можна?
Клава. Чом би й ні. Приходь до каменя, який ти відчайдушно був ногою та грай на сопілці, я спущу за тобою хмаринку. Бувай!
Марко. Бувай! Не підглядай за мною в своє дзеркало!

ЯВА 5

Марко підходить до двору бабусиної хати. Його бачить та радісно скрикує бабуся, що саме поралася на подвір*ї.

Бабуся. Марцьо, я так переживала, ну куди ж ти дівсьо! Жіван! (Сердито). Я вшитко надумала собі! (Легенько б*є його по плечу). Силгамошний! На вильо пропав, на цілий день! Вольодьо собі місця не находив!
Марко. Тато?
Бабуся. Айно, вони з Катериною прибули ся провідати тЕбе… Ой, що я!. Володьо, Володьо, Марцьо об*явився!

Бабуся біжить до дверей будинку, звідти виходить батько Марка – Володимир і підходить до сина. За ним виходить Катерина (нова дружина), стоїть біля дверей, не наважується підійти ближче до Марка.
Володимир спочатку підходить і обіймає сина, потім дещо відсторонюється.


Володимир.
Знову не подумав про рідних? У бабушки серце міжду прочім всю ніч нило. Через тебе! Де ти пропадав?
Марко. Наче тобі не все одно, де я пропадав! (Через паузу). Вибач… насправді, тату, я радий тебе бачити.(Пауза). (До мачухи). Привіт, Катерино. (До всіх). Ну що, ходімо пити чай?

Катерина, батько та бабуся здивовані. Пауза.

Марко (доброзичливо). Ходімо?

Марко йде першим до входу в дім, за ним прямує тато та бабуся, Катерина стоїть на місці. По дорозі бабуся запитує (глядач чує).

Бабуся (до Марка). Де ж ти був стілько часу?
Марко. Та я в лісі задрімав і побачив чудовий сон.

Марко, бабуся та Володимир заходять в дім. Їх не видно. Катерина клацає пальцями – хмаринки рухаються вправо, клацає ще раз – в ліво, третій раз – крутяться по колу. Опускає руку – хмаринки зупиняють свій рух.

Володимир (кричить з дому, його не видно). Катрусю, йди до нас!
Катерина. Біжу-біжу.

Катерина заходить в дім.


Кінець.

Уважаемые режиссёры, не забудьте пригласить автора на Премьеру!
Это вдохновит его на новые тексты для Вашей самореализации.